Слово “інтерактив” прийшло до нас з
англійської від слова “interact”, де “inter” – взаємний і “aсt” – діяти. Таким чином, інтерактивний – здатний до
взаємодії, діалогу. Інтерактивне навчання – це спеціальна форма організації пізнавальної
діяльності, яка має конкретну, передбачувану мету – створити комфортні умови
навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність, інтелектуальну
спроможність.
Суть інтерактивного навчання
у тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної, активної
взаємодії учнів. Це співнавчання (колективне, групове, навчання у співпраці),
де і учень і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб’єктами навчання,
розуміють, що вони роблять, рефлектують з приводу того, що вони знають,
вміють і здійснюють.
Організація
інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання
рольових ігор, спільне вирішення
проблеми на основі аналізу обставин та відповідної ситуації. Воно ефективно сприяє формуванню
навичок і вмінь, виробленню цінностей, створенню атмосфери співробітництва,
взаємодії, дає змогу педагогу стати справжнім лідером дитячого колективу.
Інтерактивна
взаємодія виключає як домінування одного учасника навчального процесу над
іншими, так і однієї думки над іншою.
Під час інтерактивного навчання учні вчаться бути демократичними, спілкуватися з іншими людьми, критично
мислити, приймати продумані рішення.
Такі
підходи до навчання не є повністю новими для української школи. Частково вони
використовувались ще в перші десятиріччя
минулого століття і були поширені в
педагогіці та практиці української школи в 20-ті роки – роки масштабного
реформування шкільної освіти. Застосовувані в той час бригадно-лабораторний та проективний методи, робота в парах змінного
складу, виробничі та трудові екскурсії й практики були передовим словом не лише
в радянській, а й у світовій педагогіці. Застосування цих методів та форм
навчання в окремих школах давало разючі результати.
Розробку елементів інтерактивного навчання ми можемо знайти в працях В.Сухомлинського, творчості вчителів-новаторів 70–80-х рр. (Ш.Амонашвілі, В.Шаталова, Є.Ільїна, С.Лисенкової та інших), теорії розливального навчання.
Понад 2400 років тому Конфуцій сказав :
Те, що я чую, я забуваю.
Те, що я бачу, я пам’ятаю.
Те, що я роблю, я розумію.
Ці три прості твердження обґрунтовують необхідність використання активних
методів навчання. Дещо змінивши слова великого китайського педагога, можна
сформулювати кредо інтерактивного навчання :
Те, що я чую, я забуваю.
Те, що я бачу й чую, я трохи
пам’ятаю.
Те, що я чую, бачу й
обговорюю, я починаю розуміти.
Коли я чую, бачу, обговорюю й
роблю, я набуваю знань і навичок.
Коли я передаю знання іншим,
я стаю майстром.
Процес
навчання не автоматичне викладання навчального матеріалу в голову учня. Він
потребує напруженої розумової роботи дитини і її власної активної участі у
цьому процесі. Пояснення й демонстрація,
самі по собі, ніколи не дадуть справжніх стійких знань. Цього можна досягти
тільки за допомогою активного (інтерактивного) навчання.
